Балакуча жінка знає сутність речей

 


Антипедро


"На перший погляд, позиція анти-щось видається пізнішою за оте щось, бо вона означає реакцію проти нього та вимагає його попереднього існування. Але новизна, якою являється анти, швидко розпливається в пустий, негативний жест і лишає, як одинокий позитивний зміст, лише якийсь пережиток. Той, хто заявляє, що він "анти-Педро", не робить нічого іншого,- перекладаючи його ставлення позитивною мовою,- як заявляє, що він прихильник світу, де Педро не існує. Але якраз така ситуація існувала в світі, коли Педро ще не народився. Антипедровець, замість того щоб зайняти місце після Педро, займає місце перед ним і перемотує цілий фільм на минулу ситуацію, після якої неминуче знову з'явиться Педро. Отже, з тими всіма анти стається те саме, що, згідно з легендою, сталося з Конфуцієм. Він народився, звичайно, після свого батька, але - чорт побери! - він народився, мавши вже вісімдесят літ, тоді як його батько мав тільки тридцять. Всяке анти - тільки просте й пусте ні.

Все було б гаразд, якби ми ясним і виразним ні знищили минуле. Але минуле - це в істоті повертається. Коли відкинути його, воно вертається, і то неминуче. Тому єдине справжнє подолання - це не відкидати його. Рахуватися з ним. Діяти з увагою на нього, щоб ухилитися, щоб уникнути його. Словом, жити "на висоті часів", з перебільшеною свідомістю історичної кон'юнктури.

Минуле має рацію, свою власну рацію. Коли йому не признати її, воно вернеться й буде вимагати її, нав'язуючи разом з нею свої помилки".

"Бунт мас" Хосе Ортега-і-Гассет


Открыть | Комментариев 1

Як нас будуть визволяти


«…Военный в форме продолжал:
Итак, первый этап завершен – в двух больших городах администрация и служба безопасности захвачены. Переходим ко второму. Действуем по этой же схеме, теперь более маленькими, рассеянными группами: группа из 30-60 бойцов захватывают отдел милиции в небольшом городе. Названия вашего городка вы узнаете по пути следования на выполнение задания. Групп будет несколько… точное количество не знаю даже я.

Как только отдел милиции захвачен – к вам подойдут 20-30 человек из местных жителей – мы их готовили заранее. Они привезут продукты. Раздать им оружие, не важно, что не все из них знают как им пользоваться. Использовать оружие будете вы, если понадобится. Их знают в лицо, они будут вашими говорящими головами, а в случае необходимости – вашими заложниками. Они должны выдвинуть оговоренные требования. Вы не высовываетесь. Ваше дело – военное. Как только вы объединились с этими «нашими» местными жителями, и подготовили первый периметр обороны, доложить – мы начинаем передавать максимум информации о происшедшем. В городе, в области - у нас достаточно для этого людей.

Через некоторое время к вам обязательно начнут подходить любопытные и сочувствующие. Среди них будут наши люди для обеспечения подвоза необходимых материалов, и всего, что понадобится. Постарайтесь с самого начала привлечь сторонних людей оставаться с вами. Флаги, агитационные материалы завезены заранее, их подвезут «говорящие головы» – организуйте их распространение среди людей на площади, на улицах перед милицией. Ваша роль – простые исполнители «говорящих голов».

Необходимо организовать непрерывный звукоряд – первое: выступления «говорящих голов», затем в перерывах песни, стихи – диски и звуковая аппаратура уже ждут. Второе: запись добровольцев. Будут несколько людей, которые запишутся первыми. Это другая группа бойцов, она будет рассеяна в толпе. Каждый из них работает индивидуально. Они будут подавлять сопротивление тех, кто не согласен. Третье – баррикады. Это важно, это ваш дополнительный периметр. Использовать шины, металлические конструкции, бочки и дерево для огня. Раздать оружие. Изымать алкоголь. Так, в четвертых: организовать горячие напитки, повторяю – горячие, не горячительные (смех в аудитории). В последнюю очередь можно организовать удобства для поддерживающей толпы. Навесы от дождя, туалеты.

Особое внимание женщинам, а особенно женщинам, кто пришел с детьми – они ваш добровольный живой щит. Повторяю – те, кто придёт за вами, не будут стрелять в женщин и детей; знаю психологически в это тяжело поверить, но повторяю – беспокоиться не о чем, все женщины и дети уйдут живые и здоровые, но если их отпустить – и вас начнут уничтожать, то убьют вас – и найдут потом всех этих женщин и их убьют тоже, чтобы все свалить на вас. Запомните - вы противостоите нацисткой власти, вы противостоите нелюдям. Удерживая женщин и детей с собой вы на самом деле защищаете их от жестокой расправы этой мрази, которая зовет себя местной властью.

Вы должны выстоять около недели, до того момента, когда мы начнем третью фазу по освобождению братской страни

Вопросы?
-Что делать в случае сопротивления милиции?

- Стрелять на поражение. Если удалось зайти внутрь помещения – вычленить одного из тех, кто сопротивляется, неважно кого именно, и уничтожить с особой жестокостью, на глазах других - для устрашения. Труп заставить спрятать местных силовиков. Это их полностью деморализует, кто-то перейдет к вам.
-Что если нас начнут окружать по правилам антитеррористической операции – полная блокада по периметру, вывод сочувствующих с площади по одному с выяснением личности, блокирование мобильной связи и т.д.?

-Хороший вопрос, боец! Отвечаю: во-первых мы захватываем несколько городов, расположение их делает затрудненным одновременное разворачивание антитеррористических подразделений. Второе – у нас есть свои люди в руководстве местных силовых структур – они будут максимально блокировать такие действия оправдывая это минимизацией потерь среди мирного населения и отсутствием террористов. Им дан приказ – в случае, несмотря на их противодействие, разворачивания «Антитеррора» - организовать добровольных заложников из числа официальных представителей власти. В случае штурма – они должны быть все уничтожены. Вы за это ответственны. Кроме того, наш министр иностранных дел выдвигает условием для своего участия в международных переговорах отсутствие силового решения вопроса. Это ваша дополнительная поддержка лично от него (смех в зале). Ничего смешного – мы все на передовой, мы все работаем на победу.

- Что если власти пойдут на выполнение требований «говорящих голов»?

- Нам необходимо первыми получить эту информацию. По дороге назад на них будет совершено нападение. Если это сделать не удастся, дайте «говорящим головам» вернуться с переговоров и изолируйте переговорщиков от толпы. В случае невозможности убедить, что это обманный маневр местных властей – обвините в предательстве и уничтожьте одного из них на глазах у других переговорщиков. Сделать это необходимо на повышенных тонах, как бы в эмоциях. Как бы даже случайно. Запомните очень хорошо - о никакой договоренности с местными властями и речи быть не может. Мы с ними будем договариваться, когда они у нас будут в камерах сидеть. И мы договоримся.

Еще вопросы? Нет? Бог в помощь, сынки! Вас готовили годами, вы цвет наших войск – и Родина на вас надеется…».

"ОстроВ"

 

(фотографію сторінки жіночки я скачала ще тоді, коли вбили нашого військового в Криму - тут дуже гарно видно контраст настрою - від ейфорії, бо росіяни їх врятували, до трагедії, бо росіяни вбили її зятя)


Открыть | Комментариев 5

Сповідь


"Бакунин 
Наш истый лик отобразил вполне"

Максимилиан Волошин

 

"Я спрашивал себя также: "Какая польза России в ее завое­ваниях? И если ей покорится полсвета, будет ли она тогда сча­стливее, вольнее, богаче? Будет даже сильнее? И не распадется ли могучее русское царство, и ныне уже столь пространное, почти необъятное, не распадется ли оно наконец, когда еще далее распространит свои пределы? Где последняя цель его расширения? Что принесет оно порабощенным народам заместо похищенной независимости - о свободе, просвещении и народном благоденствия и говорить нечего, - разве только свою национальность, стесненную рабством!

 

Но русская или вернее великороссийская нацио­нальность должна ли и может ли быть национальностью целого мира? Может ли Западная Европа когда-либо сделаться рус­скою языком, душою и сердцем? Могут ли даже все славянские племена сделаться русскими? Позабыть свой язык, которого сама Малороссия не могла еще позабыть, свою литературу, свое родное просвещение, свой теплый дом, одним словом, для того чтобы совершенно потеряться и "слиться в русском море" по выраженью Пушкина? Что приобретут они, что приобретет сама Россия через такое насильственное смешение? Они - то же, что приобрела Белоруссия вследствие долгого подданства у Поль­ши: совершенное истощение и поглупение народа.

 

А Россия? Россия должна будет носить на плечах своих всю тяжесть сей необъятной, многосложной, насильственной централизации. Рос­сия сделается ненавистна всем прочим славянам так, как теперь она ненавистна полякам; будет не освободительницею, а притес­нительницею родной славянской семьи; их врагом против воли, насчет собственного благоденствия и насчет своей собственной свободы, и кончит наконец тем, что, ненавидимая всеми, сама себя возненавидит, не найдя в своих принужденных победах ни­чего кроме мучений и рабства. Убьет славян, убьет и себя! Таков ли должен быть конец едва только что начинающейся славян­ской жизни и славянской истории?"

 

Михаил Бакунин "Исповедь" 

 

Десь у 1840 році написано, а наче сьогодні...

Як там казав Салтиков-Щедрін - збудіть мене через сто років і запитайте, що відбувається в Росії - п'ють і крадуть, відповім. 

 

Я би ще додала - світ завойовують. Мотиви змінюються, але дії залишаються тими самими. 

Ілюстрації Росії тут:

http://fotokor.org/2014/01/07/fotoreportazh-zabroshennyie-horoda-v-rossyy/


Открыть | Комментариев 5

Чудове пророцтво


Мабуть єдиний лозунг СРСР, який мені подобається - МИР, ТРУД, МАЙ. Але щоб він справдився, треба, щоб справдилося до кінця квітня єдине малесеньке пророцтво. Про Путіна.

Я знайшла в мережі це чудове пророцтво. Таке життєрадісне, сповнене оптимізму, надії на мабутнє. Так надіюся, сподіваюся і вірю, що воно збудеться, доки всі всіх не повбивали. 

"... Возле красной стены, на такой же площади мертвого Владимира вынут и закопаютЖивого Владимира приведут и посадят. Был склеп, теперь там тюрьма. И будут там его держать днём привязанным к ложе. 

А ложе то будет и не кровать совсем, а бочка из под нефти, чтобы не мог он на ней лежать, а только сидеть мог. А чтобы не околел он на железе, будут ту бочку газом подогревать, как кастрюлю на плите.

И очередь стоять будет. Смотреть на него. Но не за деньги. Всякий входящий, в сидящего, плевать будет. А узнику будут только хлеб давать, воды давать не будут. Будет он пить вместо воды слюну людскую. А хлеб промакивать солью со лба своего.

Но будут иные люди не только плевать, но и кидать в сидельца часами тяжёлыми. А те из них, что брильянтами украшены, будут больно ранить. И кожу его и душу.
Ведь многих кидающих он знал и из грязи поднял.

И печальна будет судьба тех, кто приехал на дорогой машине и не кинул в живого Владимира часами дорогими...."

Ванга, 1993 г.

Загалом, зі своїм ставленням до пророцтв я оприділилася - в ті, які мені подобаються, я вірю. В ті, які не подобаються - не вірю.


Открыть | Комментариев 12

Мовна проблема


Прочитала тут один дуже вже пропагандистський постик на тему "Крим-Росія" і тут таки знайшла інший - в живому журналі. Тільки авторка цього посту, на відміну від тієї - справжня, пише багато, точно живе в Криму і веде свій блог з 2012 року.

"Скажу сразу - будет грубо и некрасиво. У меня нервы сдали после всей этой грубой и некрасивой истории с Крымом

О языках сегодня говорили дома. В свете новостей о крымско-татарской территориальной автономии. 
-- Ну и что, -- сказали дети, - а нам-то какая разница! Мы с татарами нормально общаемся.
И выяснилось, что после трех лет обучения в школе, где больше половины учеников - крымские татары, у них полное взаимопонимание и даже вполне приличное знание языка.
-- Ну, книжку, конечно, пока сложно читать, но когда они между собой разговаривают - все понятно и разговор поддержать несложно.
Гм!
Это я к тому, что проблемы языка не существует. Ее не может быть для нормального человека. Без претензий на исключительность и комплекса, что все ему должны.
Нормальный человек знает несколько языков. 
Нормальный человек знает язык государства, в котором живет, даже если там, где он живет, на нем разговаривает меньшинство.
Нормальный человек знает или пытается узнать язык любого другого народа, которого много в его местности.
Нормальный человек хоть немного знает английский язык( в поддержку старшего поколения скажу, что после советской школы выучить его практически невозможно, но чуточку - можно попробовать).
Нормальный человек пытается выучить язык той местности, в которую приезжает. 
И никакой возраст, никакая занятость или некоторая неспособность к языкам не могут быть оправданием к тому, чтобы не прочитать инструкцию к лекарству, если ты делаешь это 23 года.

А тот, кто не может, не желает, не пытается и еще и обижается, когда его просят - дурак или дебил.
И Крым населен дураками и дебилами. Не весь, конечно, но по количеству флагов с триколорами вы видите, что дураков - полно.
В Прибалтике полно дебилов, которые за сорок лет своей жизни там, не могут выучить язык даже в обмен на паспорт гражданина ЕС. И готовы вечно пребывать в унизительном статусе "неграждан",лишьы бы не унизиться и язык случайно не выучить.
В любой загранице видите толпы определенной национальности граждан, для которых сказать слово на чужом языке - равносильно унижению, тому, что они поддались, сдались перед "чурками", "немчурой", "ляхами", "хохлами", "пиндосами" итп. 
И вы думаете, что это я дураками и дебилами обзываю культурных наследников Толстого и Достоевского, людей, которые говорили на одном языке и Пушкиным и Чеховым, одной нации с Буниным и Набоковым, теми, для кого великий и могучий является родным языком? 
Нет. Ведь и Толстой, и Пушкин и все прочие знали гораздо больше, чем один свой русский язык и вполне справились бы с инструкцией к лекарству на любом языке.
Потому, что они - нормальные люди. Самодостаточные и с достоинством. Не дураки, и не дебилы.

У них не было такого себе постсоветского синдрома, когда разговаривать на чужом языке - почему-то унизительно, особенно, если это язык страны менее большой, а народа менее многочисленного.Вон только, гражданина Азарова вспомните - вот она, живая иллюстрация. Вы думаете, он настолько неспособный? Нет, он просто унижаться не желает. Русские не сдаются!
Если он перестанет кривляться и постарается реализовать свои интеллектуальные и образовательные способности в своей речи, то он признает, что украинский язык - не фикция, что на нем можно разговаривать и он есть. И Украина есть.
Как есть крымские татары.
Любой другой народ.
Который делает мир многообразным и прекрасным. Когда в национальной разности, но в общности гуманистических принципов, можно делать жизнь лучше.

... и очень жаль, что множество людей, которые говорят с Пушкиным и Толстым на одном языке - дураки и дебилы.
И что я оказалась у них в плену. "

http://algalagan.livejournal.com


Открыть | Комментариев 18

Я вірю в ненасильство...


А хтось хіба зміг переплюнути Махатму Ганді в організації революцій? 

"Я вірю в ненасильство. Я виявив, що життя існує серед розрухи і, відповідно, має бути закон вищий, як закон розрухи. Тільки при такому законі суспільство буде побудовано правильно і розумно, і життя стане вартим того, щоб його прожити. І якщо це - закон життя, то ми маємо застосовувати його в щоденному житті. Де би не виникла сварка, де би не протистояв нам опонент, підкори його любов'ю. Стихійно я це запровадив у своє життя. Це не значить, що всі мої проблеми вирішено. Але я виявив, що цей закон любові діє так, як ніколи не діяв закон знищення. В Індії ми бачили наглядну демонстрацію дії цього закону у величезному масштабі. Я не стверджую, що ненасиллям прониклись відразу триста мільйонів людей, але я стверджую, що воно проникло глибше, ніж будь-яка інша ідея і при цьому - за неймовірно короткий термін. Ми не були всі однаковими прихильниками ненасилля; і для переважної більшості ненасилля було питанням політики. Однак наша країна зробила феноменальний крок вперед під захистом ненасилля.

Необхідна дуже напружена підготовка, щоб ненасилля стало частиною менталітету. В щоденному житті це має бути шлях дисципліни (хоча це може комусь не подобатися), як, наприклад, життя солдата. Я погоджуюся з думкою, що поки нема сильної щирої підготовки з боку розуму, одне тільки зовнішнє дотримання буде лише маскою, шкідливою як для самої людини, так і для інших. Ідеальний стан досягається лише тоді, коли розум, тіло і мова знаходиться в гармонії. Не можна сказати, що я не здатен гніватися, але майже в усіх випадка мені вдається контролювати свої емоції.

Який би не був результат, в мені завжди відбувається свідома боротьба за цілеспрямоване і безперервне слідування закону ненасильства. Така боротьба робить людину сильною для подальшої боротьби. 

Ненасильство - це зброя сильних. У слабких це запросто може бути лицемірством. Страх і Любов - протилежні поняття. Любов відчайдушно віддає, не задумуючись про те, що отримує натомість. Любов бореться зі всім світом і з собою, і в кінечному результаті володіє усіма іншими почуттями. Мій щоденний досвід (а також тих, хто зі мною працює) показує, що кожну проблему можна вирішити, якщо ми рішуче налаштовані зробити закон правди і ненасилля законом життя. Правда і ненасилля для мене тотожні поняття. 

Закон любові діє, як діє закон гравітації, незалежно від того, приймаємо ми це чи ні. Так само, як вчений творить чудеса, по-різному застосовуючи закон природи, так і людина, яка застосовує закон любові може творити ще більші чудеса. Сила ненасилля безмежно тонша і чудесніша, ніж матеріальні сили природи, як наприклад, електрика. Закон любові діє так, як діє закон гравітації. Люди, які відкрили для нас закон любові, були значно більшими вченими, ніж будь-хто із сучасних вчених. Тільки дослідження наші ще недостатні, і тому не всі можуть бачити досягнення. 

Така, принаймні, ілюзія (якщо це ілюзія), яка допомагає мені працювати. Чим більше я працюю над цим законом, то більш радості від життя відчуваю, радість в основі нашого всесвіту. Це приносить мені мир і пояснення тих таємниць природи, які я безсилий описати".

Махатма Ганді


Открыть | Комментариев 13

Що принесла змія?


Рік змії приніс мені видавця. Я колись вважала, що варто знайти видавця - і все, стану геніальною письменницею і прославлюся в момент. Однак видавець змінив назву, а сам текст вивився зовсім не таким хорошим, яким здавався мені в рукописі... коротше, прочитавши книжку, я побачила у ній так багато вад і помилок, яких раніше не помічала, що навіть друзям нею не хвалилася. Хай дізнаються самі.

А тепер - змирилася... Все-таки, первісток... 

"Її мудрість пахла пилом доріг, якими їй доводиося подорожувати; ванільно-горіховими тістечками, сирниками і пісочним печивом, що вона пекла; сукнями, які їй довелося зносити, і парфумами, які висохли в темних закутках Надьчиних косметичок.

А Надька розуміла, що вона - дурна. Безнадійна дурепа. Бо є два виміри мудрості. Прожити щасливе життя, навіть якщо ти ні біса в ньому не тямиш, - це мудрість якої вона не мала. Надька розуміла, що той, хто в одному вимірі мудрості - найбільший мудрагель, в іншому вимірі - йолоп.

Це неможливо було поєднати, бо існувала несправедлива життєва аксіома - що більше ти знаєш і вмієш, що краща ти з себе, то - нещасніша. Бо зосереджуючись на собі, пропускаєш повз увагу ті глибокі, підсвідомі, інстинктивні канали щастя, ті безглузді та жертовні речі, які доводиться робити задля кожної щасливої усмішки людини, яку любиш. Пропускаєш, думаючи про красу, комфорт, здоров'я і власний організм. І твоя мудрість - ця глибока мудрість, яку виплекали страждання, це дає нічого, крім інших страждань, страждань самотності.

Колись Надька мала приятеля. Він жив самотньо, як і вона. Був на двадцять років молодший, але це не заважало їм приятелювати, бо Надька добре збереглася, а він передчасно постарів, зваливши собі на плечі тягар всесвітніх проблем і захворівши на комплекс Бога. Він так багато знав, що вважав себе всесильним, і так жваво розв'язував чужі проблеми, що в його житті не залишилося часу на власні. 

Цей приятель знав мільйон речей - він легко орієнтувався в історії та літературі, читав різноманітні прогресивні дослідження Другої світової війни. Він ремонтував усілякі прилади, що їх відмовлялися ремонтувати в майстернях, вважаючи безнадійними. До того ж, він вів здоровий спосіб життя, вмів розрізняти генетично модифіковані овочі та фрукти на нюх, визначав, який оселедець свіжий, а який полито якимось замінником формальдегіду, щоб довше зберігався. Харчувався рисом і гречкою, пив зелений чай, а у 42 роки помер від раку легень.

Він нічого не створив. Він не народив сина, не збудував будинку, не посадив дерева. Він просто з'явився і зник, ніким не помічений розумака з цілою купою принципів та установок. Він мав мудрість, яка не зробила його щасливим, бо він не вмів жертвувати і прощати, створювати і народжувати. Бо його всесвіт належав усьому на світі, але не належав йому.

- Як ти жила ці двадцять років? - запитав якось Толічка.

Надька сиділа на канапі, їла капустяний салат, а він стояв поруч у фартуху і протирав вазу.

- Я... - Надька не знала, що відповісти. Перша думка, яка промайнула в голові: я була вродлива. Потім їй хотілося додати - була розумна, впевнена в собі, просунута, популярна, молода... Але хіба це заняття? Вона раптом із жахом усвідомила, що жила абияк. Просто не жила. Не знала нікого, крім себе, бо кого вона по-справжньом знала? Не бачила нікого, крім себе, бо кого вона по-справжньому бачила?" 


Открыть | Комментариев 13

Хто дає?


Тіла чоловіка й жінки не можуть брехати, на відміну від їхнього розуму.

Тіло жінки каже про те, що вона має приймати тіло чоловіка. Вона має вагіну, яка влаштована так, щоб отримувати задоволення від прийняття. А тіло чоловіка має пеніс, який виливаючись на зовні каже про те, що він отримує задоволення, коли віддає.

Але парадокс в тому, що чоловік насамперед хоче брати, а жінка хоче віддавати. Чоловік звик досягати поставленої мети, отримувати від життя все, чого він хоче, і тому в глибині душі йому страшно, що коли він буде віддавати, його вважатимуть слабаком, а не сильним крутим воїном.

Жінка ж звикла дбати про дітей, давати їм те, чого вони потребують, і тому їй страшно, що якщо вона почне приймати блага для себе, її вважатимуть егоїстичною і поганою.

Лише тоді, коли вони навчаться слухатися своїх тіл і зрозуміють, що жінку робить жіночним вміння приймати, а чоловіка мужнім вміння віддавати, вони зможуть стати собою.

Троднощі в тому, що жінці лише здається, що вона вміє приймати. Справжнє прийняття - ці відсутність протесту проти будь-яких грубощів і хамства, байдужості навколишніх та критики себе. Ніколи не висловлювати докорів - ось що таке прийняття.

Чоловікові ж здається, що він вміє віддавати. Істинна віддача передбачає, що віддаєш не лише те, чого не шкода, що вважаєш правильним, а те, про що просять. Якщо просять дати розуміння і співчуття - дай. Якщо просять проявити терпіння - дай. Якщо просять дати свободу, відпустити по справах - дай, якщо вважаєш себе чоловіком. Казати жінці - навіщо тобі це - не турбота, а страх, що вона знайде на свободі більш мужнього, ніж він сам.

Віддавання чоловіка і прийняття жінки має бути неегоїстичним. В ідеалі, віддавання і прийняття переплетені. Треба вміти віддаючи приймати вибір інших, і треба вміти, приймаючи, визнавати і поважати вклад інших у наше життя.

Марк Іфрамов


Открыть | Комментариев 13

Нема часу


Прийнято вважати, що телеграф, телефон, потяги, автомобілі і лайнери покликані економити людині її дорогоцінний час, звільняти дозвілля, яке можна буде використовувати для розвитку своїх духовних здібностей. Однак відбувся дивовижний парадокс. Чи можемо ми, поклавши руку на серце, сказати, що  часу в нас, тих, хто використовує усі новинки техніки, більше, ніж його було в людей дотелефонної, дотелеграфної, доавіаційної пори? Та Боже ж мій! У кожного, хто жив тоді відностно в достатку (а ми всі тепер живемо у такому достатку), часу було в сто раз більше, хоча кожен тратив в ті часи на дорогу із міста в місто тиждень, а то й місяць замість наших двох-трьох годин.

Кажуть, не вистачало часу Мікелянджело чи Бальзаку. Але ж їм тому його і не вистачало, що в добі лише двадцять чотири години, а в житті всього лише шістдесят чи сімдесят років. Ми ж, дай нам змогу, будемо метушитися навіть сорок вісім годин на добу, будемо пурхати як заведені з міста в місто, з материка на материк і все не виберемо часу, щоб заспокоїтись і зробити щось не поспішаючи, справжнє, людяне.

Володимир Солоухін "Час збирати каміння"


Открыть | Комментариев 9

Романтичний егоїст


"Щоб отримати владу, удайте з себе слабкого".

"Я - моя власна піддослідна свинка".

"Я знайшов щастя саме тієї миті, коли припинив його шукати".

"Стати письменником дуже просто: достатньо відповісти "письменник" людям, які питають, хто ви за фахом".

"Успіх - це коли поразка не вдалася".

"Я виходжу з дому в пошуках нещастя, адже щастя мені і вдома вистачає".

"Так дивно зустрічати людей, які пишаються тим, що вони європейці".

"Будемо нести хвалу нашим нездійсненим бажанням, пестити наші недосяжні мрії: бажання зберігають нам життя".

"Ніколи не слід спілкуватися з людьми, яких ненавидиш, адже зрештою починаєш їх любити".

"Я пишу, щоб з'ясувати, що я думаю".

"Я вже так довго утікаю, що більше не пам'ятаю від чого".

"Сьогодні я перелічив усе, що пропонує мені світ. Дрібниці. Але цілого світу мені вистачає".

"Надати мені слово - кращий спосіб змусити мене мовчати".

"Писати означає чекати: письменник нагадує кіноактора між двома дублями, який часто просто сидить на стільці, чекаючи на свій вихід".

"Здається, мені слід припинити думати. Я довго думав, перш ніж дійти цього висновку".

"Якщо ти сидиш на лезі ножа, рано чи пізно тебе розріже навпіл".

"Чому це так приємно - кохатися без презерватива? Бо ризикуєш двома найважливішими речами: дати життя та наразитися на смерть".

"Люблю своє нещастя; воно завжди складає мені компанію. Інколи, коли я раптом стаю щасливим, мені наче бракує страждань. На сплін легко підсісти".

Фредерік Бегбеде "Романтичний егоїст"


Открыть | Комментариев 5

Шлях Діогена


Одного разу Діоген їв суп із сочевиці, сидячи на порозі якогось будинку. 

В Афінах не було дешевшої їжі, аніж сочевиця.

Інакше кажучи, якщо ти їси суп із сочевиці, значить твої справи йдуть погано.

Мимо проходив один із міністрів імператора і сказав йому:

- Ех, Діогене! Якщо би ти навчився бути покірним і лестити імператорові, тобі не прийшлось би їсти стільки сочевиці.

Діоген відірвався від їжі, підняв очі й пильно подивившись на багатого співрозмовника, відповів:

- Ех, мій брате! Якщо би ти навчився їсти сочевицю, тобі не довелося б бути таким покірним і так лестити імператорові.

Це і є шлях Діогена. Це шлях самоповаги і захисту власної гідності, яка стоїть вище за нашу потребу в схваленні.

Хорхе Букай  "Я хочу розповісти вам про..."


Открыть | Комментариев 4

Про слона на ланцюгу


Коли я був маленьким, я обожнював цирк, а більше за все мені подобалися звірі. Особливо мене приваблював слон, як я потім дізнався, він був улюбленцем усіх інших дітей також. Під час вистави ця велетенська дика тварина демонструвала усім свою небувалу вагу і силу... Але після закінчення свого номера і до моменту наступного виходу на сцену слон завжди сидів на ланцюгу, один кінець якого був прив'язаним до його ноги, а інший до кілочка, вбитого в землю.

Це був усього лише маленький шматочок дерева, забитий в землю на кілька сантиметрів. І хоча ланцюг був товстим та міцним, мені здавалося абсолютно очевидним, що така сильна тварин, здатна вирвати з корінням дерево, могла б легко вирвати той кілочок і втекти.

Це досі залишається для мене таємницею.

Що ж його тримає?

Чому він не втече?

Коли мені було п'ять чи шість років, я ще вірив у мудрість дорослих. Я запитував про це вчителя, батька чи дядька. Один із них мені поясни, що слон не втікає, бо він ручний.

Тоді я задав абсолютно очевидне для мене запитання: "Якщо він ручний, то чому ж його прив'язують?"

Пам'ятаю, я не отримав жодної зрозумілої відповіді. З часом я забув про слона і про таємницю його ланцюга і пригадав про це лише в компанії інших людей, які хоч раз задавали собі це запитання.

Кілька років тому я виявив, що, на моє щастя, хто достатньо розумний розкрив цю таємницю:

Цирковий слон не втікає, тому що з дитинства був прив'язаним до такого кілочка.

Я заплющив очі й уявив себе, беззахисне новонароджене слоненя, прив'язане до кілочка. Я впевнений, що тоді слоненя смикало і тягнуло зі всіх сил, щоб звільнитися. Але, незважаючи на всі старання, воно нічого не добилося, тому що тоді цей кілок був занадто міцним для нього.

Я уявляв собі, як він увечері падає з ніг, а врінці намагається знову і знову... Поки одного жахливого для нього дня, слоненя не скорилося долі, визнавши своє безсилля.

Цей велетенський дорослий слон не втікає із цирку, тому що думає, бідолашка, що не може.

В його пам'яті залишилося відчуття власного безсилля, яке він відчув відразу після народження.

І найгірше за все, що він більше ніколи не ставив під сумнів ці спогади.

Ніколи більше він не намагався застосувати власну силу.

- Таке життя, Деміане. Ми всі трохи схожі на того циркового слона: в цьому світі ми прив'язані до сотні таких кілочків, які обмежують нашу свободу.

Ми живемо, вважаючи, що "не можемо" робити безліч речей, просто тому, що одного разу, вже давно, коли ми були маленькими, ми спробували і не змогли.

Тоді ми вчинили, як той слон, ми занесли у свою пам'ять таку установку: "Не міг, не можу і не зможу ніколи".

Ми виросли з цією установкою, яку самі собі дали, і тому більше ні разу не намагалися вирвати кілочок.

Іноді, коли ми чуємо дзвін ланцюга, ми дивимося на той кілок і думаємо:

Не можу і не зможу ніколи.


Хорхе зробив довгу паузу. Потім підійшов до мене, сів навпроти і продовжив:

- Ось що з тобою відбувається Деміане. Тебе пригнічують спогади про того Деміана, якого вже нема і який не зміг. І єдиний спосіб дізнатися, зможеш ти чи ні добитися чогось - це зробити нову спробу, вклавши в неї усю душу...

Всю свою душу!


Хорхе Букай "Я хочу розповісти вам про..."


Открыть | Комментариев 5

Самотність


Ми народжуємося самотніми, живемо самотніми і помираємо самотніми.

Самотність - це сама наша природа, ми її не створюємо. Оскільки ми її не усвідомлюємо, то залишаємося незнайомцями самим собі, а замість того, щоб бачити самотність як безмежну красу і блаженство, мовчання і спокій, невимушеність існування, ми помилково приймаємо її за відчуття самотності.


Відчуття, що ми самотні, помилково розуміють як самотність. Як тільки ти усвідомлюєш свою самотність як те, що тобі самотньо, весь контекст змінюється. В самотності є краса і вишуканість, позитивність; відчуття, що тобі самотньо - бідне, негативне, темне, моторошне.

Відчуття, що тобі самотньо, залишає порожнечу. Чогось не вистачає, щось потрібне, щоб її заповнити, тому що, перш за все, це помилкове розуміння. І різниця між цими поняттями з віком збільшується.

Люди так бояться бути самотніми, що роблять неймовірні безглузді речі. Я бачив людей, які на одинці грають в карти; партнера нема. Вони вигадують ігри, в яких одна й та ж людина грає в карти за двох.

Ті, хто пізнав самотність, кажуть щось абсолютно інше. Вони кажуть, що нема нічого гарнішого, спокійнішого, радіснішого, як бути одному.

Звичайна людина намагається забути про те, що їй самотньо, а та, яка медитує все більше і більше знайомиться зі своєю самотністю. Ця людина залишила світ; вона пішла в печери, в гори, в ліси просто заради того, щоб побути насамоті.
Вона хоче знати, ким вона є. В юрбі це важко; в ній стільки галасу. І ті, хто пізнав свою самотність, пізнали величезне блаженство, можливе для людських істот - тому що сама твоя сутність це блаженство.

Зрозумівши свою самотність, ти можеш спілкуватися; тоді твої стосунки будуть приносити тобі велику радість, тому що вони виникатимуть не від страху.

Віднайшовши свою самотність, ти можеш творити, можеш захоплюватися чим хочеш, тому що ці твої захоплення більше не будуть втечею від самого себе. Тепер це буде способом самовиразитися; тепер це буде проявом твого потенціалу.

Але перша вимога: пізнай свою самотність абсолютно.

Твій перший і найнеобхідніший крок до того, щоб знайти сенс і значення життя, - увійти в свою самотність.

Ошо


Открыть

Небо


"... Я пам'ятаю себе сумним та слабким. Пам'ятаю себе споглядачем, що знаходив задоволення в тиші. Дитиною, я шукав тіні: згадую як любив ховатись за великими завісами, в темних закутках будинку, в кімнаті, де я грався. А коли виходив на вулицю, на природу, як мене зачаровувало небо!"

Оділон Редон "Собі самому"

А потім він виріс і намалював своє небо.


Открыть | Комментариев 3

Кохання і закоханість


Закоханість - це наші стосунки із самим собою, навіть якщо ми і вибрали якусь конкретну людину, щоб проектувати на неї свої почуття. Тоді логічно задати собі запитання: чому я вибрав саме цю людину? Що станеться через якийсь час, коли вона покаже своє справжнє я, і це не співпадатиме з моїм ідеалом?
Так і починаються конфлікти. Наш партнер не співпадає з нашим ідеальним уявленням про нього. І тоді виникає вибір: полюбити ту людину, яки ти насправді бачиш перед собою, чи продовжувати берегти вірність чоловікові чи жінці своєї мрії.
І лише любов може вирішити це питання, тому що допомагає прийняти партнера таким, яким він є. Можна навіть полюбити в ньому те, що не подобається в інших, тому що це належить коханому.
Мені здається, у будь-яких стосунках є періоди закоханості, любові, ненависті... Недаремно кажуть, що любов і ненависть - сторони однієї медалі. Сильніше за всіх ми ненавидимо тих, кого любимо. Нещодавно моя дитина в нападі люті заявила: "Я тебе неналюблю" ( вона хотіла сказати: "Я тебе ненавиджу, але натомість ненароком призналася в любові).

... Закоханість неможливо розділити з іншою людиною. Вона ніколи не буває взаємним почуттям, тому що на цьому етапі не існує суб'єкта, який здатен її розділити.
Закоханість - це безумство. Ми нічого не отримуємо натомість, і цього не уникнути. З точки зору медицини ми маємо усі симптоми божевілля, які супроводжуються елементами маячні та маніакальної екзальтації.
Любов, навпаки, - супердорогий продукт симбіозу розуму і почуттів. Він довговічний і стійкий. Однак зберегти любов - важка праця.

Хорхе Букай "Любити з відкритими очима"


Открыть | Комментариев 8

Рахунок у банку емоцій


Усі ми знаємо, що таке рахунок у банку як у фінансовій установі. Ми кладемо свої заощадження на депозити й створюємо резерв, до якого можемо вдатися за потреби. Рахунок у банку емоцій - це метафора, що описує суму довіри, яку було накопичено в стосунках з іншою людиною.

Якщо я кладу депозити на рахунок у банку емоцій в еквуваленті ввічливості, доброти, чесності й дотримання обіцянок, то створюю резерв. Ваша довіра до мене підвищується, і я можу на неї розраховувати, коли виникне потреба. Я навіть можу припускатися помилки, і цей емоційний резерв компенсує їх. Можливо, я не завжди чітко висловлюватимуся, та ви однаково зрозумієте, про що йдеться. Ви не зможете осудити мене "за слово одне". Коли кредит довіри високий, спілкування стає легким, безпосереднім та ефективним.

Та якщо я буду неввічливим, демонструватиму неповагу, не спілкуватимуся з вами, надто гостро реагуватиму, ігноруватиму вас, буду примхливим, зраджуватиму вашу довіру, погрожуватиму чи розігруватиму у вашому житті кумира, то врешті-решт на моєму емоційному рахунку не лишиться нічого. Рівень довіри впаде до нуля. Який простір для маневрів я тоді матиму?

Жодного. Я крокуватиму мінним полем. Я буду вимушений дуже ретельно добирати слова. Я зважуватиму кожне слово. Це буде суцільна напруга, мені потрібно все тримати у пам'яті, щоб захистити тили, бути інтриганом.

Стівен Кові  "7 звичок надзвичайно ефективних людей"


Открыть | Комментариев 9

Філософія Чарлі Чапліна


На Фейсбуку знайшла цікаву річ - промову Чарлі Чапліна на його сімдесятиріччя. Мені так сподобалось, що вирішила поділитися на блозі.
 
"Коли я полюбив себе, я зрозумів, що смуток і страждання - це лише попереджувальні сигнали про те, що я живу проти своєї власної істини. Сьогодні я знаю, що це називається Бути самим собою.

Коли я полюбив себе, я зрозумів, як сильно можна когось образити, якщо нав'язувати йому здійснення його власних бажань, коли час ще не настав, і людина ще не готова, і ця людина - я сам. Сьогодні я називаю це Самоповагою.

Коли я полюбив себе, я припинив бажати іншого життя, і раптом побачив, що життя, яке мене оточує зараз, надає мені всі можливості для розвитку. Сьогодні я називаю це Зрілість.

Коли я полюбив себе, я зрозумів, що за будь-яких обставин знаходжуся в правильному місці в правильний час, і все відбувається винятково у потрібний момент. Я можу бути спокійним завжди. Тепер я називаю це Впевненістю в собі.

Коли я полюбив себе, я припинив красти власний час і мріяти про майбутні великі проекти. Сьогодні я роблю лише те, що приносить мені радість і робить мене щасливим, що я люблю і що змушує усміхатися моє серце. Я роблю це так, як хочу і у власному ритмі. Сьогодні я називаю це Простотою.
 
Коли я полюбив себе, я звільнився від усього, що приносить шкоду моєму здоров'ю - їжі, людей, речей, ситуацій. Всього, що тягло мене вниз і зводило на манівці із власного шляху. Сьогодні я називаю це Любов'ю до самого себе.
 
Коли я полюбив себе, я припинив мати завжди рацію. І саме тоді я став все менше і менше помилятися. Сьогодні я зрозумів, що це Скромність.
 
Коли я полюбив себе, я припинив жити минулим і хвилюватися про майбутнє. Сьогодні я живу лише цим моментом і називаю це Задоволенням.

Коли я полюбив себе, я усвідомив, що розум мій може мені заважати, що від нього можна навіть захворіти. Але коли мені вдалося пов'язати його зі своїм серцем, він відразу став моїм цінним союзником. Сьогодні я називаю цей зв'язок Мудрістю серця.
 
Нам більше не треба боятися суперечок, конфронтацій, проблем із самими собою та з іншими людьми. Навіть у зірок бувають зіткнення, а з їхніх зіткнень народжуються нові світи. Сьогодні я знаю, що це Життя".
 

Открыть | Комментариев 22

Як стати героєм?


"Нещасні істоти тяглися до мене, напевне тому, що я постійно вдавала із себе героя. Героєм, до речі, бути дуже легко. Достатньо самому повірити у свою силу і сказати всім: "Бачите, я герой". І всі повірять. Принаймні більша частина. А з іншими просто не треба говорити, уникати їх і все. Так ти будеш героєм у своєму маленькому героїчному світі".

Нещодавно прочитала книжку Тані Малярчук "Біографія випадкового чуда". Ось цитати, які мені найбільше сподобалися.

"У дитинстві вона боялася щось втратити, чогось не дознати і тому бути дурною. Пізніше зрозуміла, що від цього все одно не втечеш і мудрість не залежить від кількості прочитаних книжок. Мудрість, казала Лєна, залежить від сміливості зізнатися, що і як думаєш. Треба мати свою думку, і тоді, може, прийде мудрість. Але думку обов'язково треба мати. При цьому треба також уважно слухати інших людей і вирішувати, чи ти згодний з їхньою думкою, чи залишаєшся при своїй. Важливо бути перед собою чесним. Важливо переймати думки інших, якщо вони ліпші за твої".

"Купуйте шапочку. Голова буде здаватися більшою, ніхто й не здогадається, що вона порожня".

"людина перебуває у трьох видах взаємостосунків: перший - із рівними собі, з іншою людиною наприклад, другий - із вищим за себе, наприклад із Богом, ну, і третій - із нижчим за себе, наприклад нічийним собакою. Я вважаю, що ці три взаємостосунки повинні бути рівноцінні. Людина повинна ставитися до собаки так само, як до рідної людини, навіть більше, так само, як до Бога".

"горілка - це індикатор морального і матеріального стану суспільства. Її п'ють не тому, що вона є, а тому, що немає нічого іншого. Ані роботи, вні віри, ані майбутнього. Коли з'явиться хоч одне з трьох, горілку не питимуть".


Открыть | Комментариев 4



Содержание страницы

Метки

ОБОЗ.ua