Балакуча жінка знає сутність речей

 


Гомосексуалісти та інші...


Вчора зустрілись із університетським другом. Трішки пиячили, сперечались, обіймались і обговорювали вічні теми. Наприклад, гомосексуалізм.

- Якщо людям добре із представниками власної статі, то чому би ні? Мене обурює сучасне блядство та те все, чим сьогодні так пишаються хлопці і мені здається, що гомосексуалізм - це кращий варінт.

А я от що подумала...

От, наприклад, їжа... Що є головним інстинктом людини? Отримувати задоволення від їжі, чи отримувати життєву енергію? Навіщо людина їсть? Заради того, щоб мати силу жити, чи заради самого задоволення - я їм і мені круто...

Ті люди, які їдять, щоб отримувати задоволення від їжі і вважають це задоволення основною метою харчування, стають дуже товстими і водночас... голодують. Вони постійно відчувають потребу їсти, але не відчувають ситості. Колись, коли я писала трохи про дієти і харчування рекламні статті, мені один дієтолог це пояснювала так: людина може дійсно голодувати. Може важити 120 кілограмів і при цьому голодувати. Наприклад, їй бракує вітаміну С, який є лише в сирих фруктах. Їй бракує цього вітаміну, її організм відчуває цю нестачу, а мозок сприймає це як голод. І людина їсть... котлети, або піцу, або свинячі реберця. Вона з'їдає подвійну порцію свинячих реберець, але нестача вітаміну С в організмі залишається, бо у добре протушкованих свинячих реберцях вітаміну С нема. Тому і голод залишається. Людині здається, що вона дуже мало їсть, адже постійно відчуває голод. І водночас важить 120 кілограмів. Її організм каже їй правду - ця людина голодує. З'ївши звичайний лимон чи сиру цибулину вона могла би задовільнити свій справжній голод. Але задоволення від їжі стоїть на першому місці, тому відчуваючи голод, людина шукає щось, що водночас задовільнить її гурманські смаки.

Про рідини так само - усі люди п'ють, постійно п'ють - каву, чай, синтетичні соки з коробок, але водночас їхній організм відчуває нестачу води. Передчасно пересихає і старіє шкіра, руйнуються клітини, людина відчуває шалену спрагу, знову п'є рідину, йогурт, сік чи коктейль, але спрага продовжується, бо треба взяти звичайної чистої води і напитися. Однак для людини отримувати задоволення - є самоціль, звичайна вода задовільнить потребу організму, але вона не принесе жодного задоволення. Тому обезводнення організму сьогодні - проблема, при тому, що всі дуже багато п'ють.

А тепер подумаємо про секс. Первісний інстинкт, той, що змушує кішку щовесни шукати собі кота, змушує сучку шукати собі кобеля - це інстинк розмноження. Сексуального інстинкту не існує, бо задоволення, яке ми отримуємо від сексу - це те саме задоволення, яке ми отримуємо від їжі. Це подразнення наших нервових закінчень, ерогенних зон.  Так сталося, і так запрограмована кожна жива істота, що задоволення природніх інстинктів приносить насолоду.

Розмови про сексуальний інстинкт - це сьогодні те саме, що розмови про кулінарію. Це розмови про насолоду, яку людина може отримати, задовільняючи свої природні інстинкти. І повинна отримувати, задовільняючи свої природні інстинкти.

Але коли насолода - це самоціль, то виходить так само, як і з їжею. Людина отримує насолоду і залишається голодною, бо інстинкт, який вона мала би задовільнити, не задоволений. Якщо побічний ефект зацикленості на задоволенні від їжі - це ожиріння, то побічний ефект зацикленості на сексуальному задоволенні - це і неперебірливість у сексуальних зв'язках, і гомосексуалізм.

Зараз я напишу те, через що мене вважали лесбіянкою в університеті: кожна людина, абсолютно кожна людина, без винятку, може отримати сексуальне задоволення з будь-ким і будь-чим, бо сексуальне задоволення - це просто подразнення ерогенних зон, не більше. Навіть масаж - це своєрідне сексуальне задоволення. 

А якщо так, то гомосексуалізм - це не що інше, як психічне відхилення через те, що в людини інстинкт продовження роду або відмер, або викривився. Так само і неперебірливість у ліжку - це дві сторони однієї медалі, це дві форми ожріння людини, яка при цьому залишається вічно голодною.

Пам'ятаю, як дієтолог тоді мені сказала:

- Психологічно здорова людина знає, що їй треба їсти і пити, щоб залишатися здоровою надовго. Вона відчуває потребу дихати свіжим повітрям, рухатися, пити чисту воду. Хвора людина не відчуває власни потреб. Вона думає, що їй хочеться котлет, а насправді їй хочеться звичайної чистої води. Вона думає, що їй хочеться кави з вершками, а насправді її організм хоче цитрусовий фреш. Ці психологічні проблеми йдуть з дитинства - може вона голодувала колись, або у сім'ї вважали, що п'ють воду і їдять фрукти лише ті люди, яким не вистачає грошей на м'ясо. Часто - це дитина виросла в неповній сім'ї, і бачила, як мама "заїдає" свої особисті проблеми і також навчилася свої проблеми "заїдати". Люди із ожирінням мають піти спершу до психолога, а потім до дієтолога. 

То чи не можна те саме сказати про людей, із сексуальними проблемами?

Сьогодні всі визнають, що якщо чоловіка збуджують тільки картинки в інтернеті - це психологічна проблема. Але чомусь усі заперечують, що якщо чоловіка збуджують абсолютно усі жінки, або інші чоловіки - це також проблема. Це те саме "заїдання" дитячих травм, тільки не котлетами, а оргазмами.

- Ти розумієш, мала, гомосексуалісти набагато чистіші за сучасних гетеросексуалів, вони розумніші, ввічливіші і я не вважаю, що це зло, - каже мій друг.

- Як ти думаєш, сьогодні просто знайти чоловіка, який хоче дітей? - кажу йому. Я ж шукаю такого і знаю, що це нелеко.

- Ти залети, а там дасця бачити. Але не попереджай про свої наміри, - відповідає.

- Чому?

- Бо сучасні чоловіки цього дуже бояться.

- Чому? Це ж природній інстинкт, - кажу.

- Бо це страшно. 

- Чи можна це вважати психологічною проблемою? - питаю.

- Мабуть можна, - каже.

- А чи може чоловік, який панічно боїться дітей і дуже хоче отримувати сексуальне задоволення, отримати це задоволення з іншою істотою, яка виглядає як жінка, пахне, як жінка, поводиться як жінка, любить оральний секс і гарантовано ніколи не завагітніє.

-  Може, - відповідає.

А тепер припустимо, що основний інстинкт - це не секс, а розмноження, сексуальний інстинкт - похідний від інстинкту розмноження. В силу сімейних, економічних та інших обставин чоловік на даний момент вважає для себе дітей чимось неприпустимим. Може він виріс у неповній сім'ї і мама називала його обузою. Може він досі живе з мамою і не може дітей забезпечити. Може він боїться сім'ї, бо його мама гнобила тата і тепер йому здається - варто одружитися, як він відразу потрапить до жінки під каблук. Боїться, коротше. Гомосексуалісти і бабніки - це найчастіше сини матерів-одиначок. Так само, як ожирілі дівчатка. Це зі статистики. До нього приходить друг, який також боїться. Вони обоє щодня приймають душ і користуються антипреспірантами, тобто якогось різкого запаху чоловічих феромонів нема, значить їх ніщо не відштовхує один від одного. Вони вирішують проексперементувати один з одним, бо інстинкт ромноження дається взнаки і гормони грають. Вони отримують від цього задоволення, але інстикт - не задоволений. Тому вони відчувають голод, і знову, ще раз і ще раз отримують задоволення, але інстинкт всеодно не задоволений...

Це перетворюється на звичку, сексуальне задоволення у них ототожнюється тепер не з жінками, а з чоловіками. Так само, як хворі на ожиріння, звикають їсти складну багатокомпонентну їжу, наприклад, котлети. Вони пробують мати стосунки з жінками, але ці спроби - це те саме, що спроба товстяка перейти з котлет на фрукти. Жінки невдоволені, качають права, хочуть дітей (страшно!), і ці двоє повертаються один до одного. Голод не зникає, бо інстинкт не задоволений.

Вони шукають спосіб синтетично задовільнити інстинкт - сурогатна мати, всиновлені діти... 

І тут зараз прозвучить моя головна крамольна думка: я думаю, що гомосексуалізм, ожиріння, неперебірливість у сексуальних зв'язках - це психічні хвороби, які треба лікувати. Ці психічні хвороби - всього лише наслідок сучасної розвиненої цивілізації, яка орієнтується не на інстинкт, а на задоволення... Їх нема в селах, у бідних країнах, там, де люди або перебувають у єдності з природою, або не мають часу на задоволення, бо їм треба виживати. 

Для підтвердження моєї теорії - на цій фотографії зображений вагітний американець, який виношує свою другу дитину. Це жінка, яка в якомусь там віці стала лесбіянкою, потім вирішила змінити стать, але про всяк випадок залишила собі матку, і врешті, вирішила виносити в тій матці кілька дітей. Народила за допомогою кесаревого розтину. Бо рано чи пізно людина захоче реалізувати той інстинкт, якого вона понад усе боїться. Ціна такого перевтілення - 30 років життя, три безглуздих операції (зі зміни статі, та два кесаревих розтини). Бо люди, які змінюють стать, потім тривалий час п'ють гормональні таблетки, щоб гормональний фон відповідав статі. Ці таблетки руйнують печінку та серцево-судинну систему і зменшують тривалість життя на 20-30 років. Ну і та далі. А тепер мені скажіть - хіба не зробили б добре пластичні хірурги, якби дали цій дівчині років на десять подорослішати, якби почекали, коли в неї прокинеться повноцінний материнський інстинкт, щоб вона змогла стати матір'ю цілком природньо?

А тепер у мене запитання до гомофілів - чи не було би простіше змінити соціальну програму держав, орієнтувати її на укріплення сім'ї, в якій могли би вирости психічно здорові діти, а також вчасно надати психологічну допомогу депресивному підлітку, який розвивається, щоб зберегти цим людям здоров'я і продовжити життя?

І ще одна історія. На шоу Тайри Бенкс прийшло двоє дівчат - дівчина, яка зробила собі операцію зі зміни статі і лесбіянка. Вони дуже здружились, ходили одна за одною назирці. Коли дівчину-хлопця вигнали з проекту, лесбіянка напилася снодійних таблеток і спробувала покінчити життя самогубством... Тобто, наче б то все правильно - хлопець і дівчина закохалися один в одного. Тільки на той час, коли вони зустрілися, хлопцеві відрізали чоловічі статеві органи і він сидів на гормональних таблетках, щоб не обрости щетиною, а дівчина вважала себе лесбіянкою. Чи не було би краще дати можливість обидвом подорослішати, дати їм психологічну підтримку, щоб коли вони зустрінуться, змогли повноцінно насолоджуватися своїм коханням?

Якщо ви запитаєте у гомосексуалістів та транссексуалів, коли вони усвідомили свою сексуальну орієнтацію, вони всі вам будуть відповідати: 11-18 років. Це ж підлітковий вік, той вік, коли діти мають депресії, напади неконтрольованої агресії, коли хлопчаки б'ють вікна і вітрини. Чи можна вважати цей вік адекватним? До двадцяти одного в Америці пива не продають, бо вважають, що така людина не достатньо доросла, щоб пити алкоголь. Але достатньо доросла, щоб вирізати собі власні статеві органи?

- Ти гомофобка, - сказав мені мій друг.

- Я не можу бути гомофобкою, бо я самого факту існування геїв не визнаю. Їх нема. Це не особливий вид людей, це не унікальні істоти, які такими нероджуються. Це особливий вид виховання та розлади психіки, - відповідаю я.


Открыть | Комментариев 76

Бабусин метод


Колись Сталін мав необережність наcолити моїй бабусі - він вивіз її батьків і всю сім'ю на Сибір. Відтоді моя бабуся так іноді додавала до своїх щоденних молитов побажання - "щоб звєрь здох". Інакше як "звєрь" вона його не називала. Хіба ще антихрист. Про те, що Сталін - це антихрист вона мала дуже серйозні підозри, особливо після того, як усім виписали паспорти з номерами і розстріляли місцевого священника.

Здавалося, кінця краю не буде російському обожнюванню Сталіна. Її власна племінниця, яку також вивезли в Сибір, довго ридала в подушку, коли "звєрь" таки здох. А потім шизофренія розвіялася і всі раптом зауважили, що вони обожнювали маньяка-вбивцю.

Колись війна мала необережність забрати у бабусі чоловіка. Відтоді бабуся зненавиділа війну лютою ненавистю і так, поміж молитвами, бо бабусі більше нічого не лишалося, як молитися - одній з дитиною серед замінованих полів та партизанів - примовляла "щоб війна сама себе з'їла". У результаті зупинила другу світову та сама країна, яка її розпочала.

Мабуть, якщо я скажу, що бабуся розвалила СРСР - "бісівщину" - то я перебільшу... Бо щось дуже довго вона його розвалювала. Але однозначно розвалили СРСР такі, як моя бабуся, і не чим іншим, як силою своїх чи то думок, чи то молитов... Бо здавалося, хто колись зможе зупинити цю масову шизофренію, яку підтримують зброєю, кагебістами та всіма іншими шлаками та відходами тоталітаризму? Здавалося - це так нездоланно, як сьогодні здається нездоланним ця маразматична війна з "фашизмом" та привидами американських військових, за крок до свободи, за крок до ядерної катастрофи...

То я до чого веду - я тепер також так ходжу-ходжу, а потім згадаю про політику і думаю так, як думала моя бабуся в середині минулого століття... Бо мушу зізнатись, після погроз атомною бомбою той карлик кремлівський починає мені здаватися антихристом. І навіть коли я дивлюся відео шизофренічного обожнювання Путіна, я знаю, що колись цей народ прокинеться, стрясе з вій сон і побачить - їхнім президентом був маньяк-вбивця. Вони раптом побачать зруйновані міста Абхазії й Осетії, зруновані просто так, без жодної користі для росіян і для самого карлика, зруйновані, щоб довести кровожерливому закомплексованому Путіну, що він крутий. Побачать Грозний, побачать, що вони наробили у Сирії... Раптом заговорять у ютубі ті, хто вижив після російських безглуздих бомбардувань непотрібних Росії територій, які зараз мертвими містами, чорними вікнами, знесеними дахами та кістками тисяч померлих кричать про страшну жорстокість брехливого кровожерливого кремлівського карлика, який сіє навколо себе війну і розруху.

Війна обов'язково закінчиться.

Бо ненасильство завжди перемагає насильство. Бо любов сильніша за зброю. Бо свобода - це те, чого ніхто не зможе забрати в людини, вільної серцем. Бо ті, хто стоїть сьогодні в Сімферополі зі стрічками та повітряними кульками сильніші за тих, хто зі зброєю. Бо мова, книжки якою палять на своїх площах шалені шовіністи, сильніша за тих, хто її палив і знищував століттями. Вони зникнуть, кануть у небуття, зі своїм алкоголізмом і ненавистю до "жидо-масонів" та "фашисто-бандерівців", а мова - залишиться, поки є люди, що нею розмовляють.

Бо я знаю найважливіше - бабусин метод діє, а кожна масова шизофренія закінчується і помирає той, хто її породив.


Открыть | Комментариев 58

Мій народ


Я навіть не уявляла, що він такий - мій народ... Мені завжди казали - заздрісні, хочуть, щоб в сусіда корова здохла, боягузи... Коли росіяни ввели в Крим війська, я думала - здадуться кримчани, а здадуться, то нехай ідуть до Росії.

А сьогодні дивлюся новини - жодна військова частина не здалась. Жодна. Коли хлопці у військовій формі йшли назустріч пострілам без зброї, співаючи гімн України, і це не у Львові - у Львові завжди готові йти назустріч пострілам - а в Криму, у мене просто відняло мову. Я навіть не уявляла...

Зажди боялася війни. Моя бабуся, яка ухитрилася вижити одна з маленькою дитиною на хуторі в поліському лісі, серед чотирьох армій, серед голодних сексуально-стурбованих партизанів, на лінії фронту, розповідала про війну як про найбільше зло у світі. І я боялась. Починаючи з першого березня - боялась. Навіть ні - починаючи з того дня, коли вперше застосували вогнестрільну зброю на майдані. Мені здавалося - світ руйнується, ті звичні для мене демократичні цінності, згідно з якими найвища цінність суспільства - життя людини і тому влада ніколи, за жодних обставин не може вбивати неозброєних громадян - руйнуються... Мені здалося, що настав кінець мого щасливого мирного світу. Досі я думала, що найгірший ворог людини - у ній самій, це світогляд, це власні страхи і вади... А з того моменту я раптом зрозуміла, що найгірший ворог людини - інша людина.

І мабуть він таки настав - кінець того світу. Кінець світу, в якому живуть жінкуваті чоловіки, не здатні нікого захистити, які найдужче в житті бояться грипу і конфліктів - куди ті жінкуваті хлопці поділися, коли штурмом брали військкомати Кінець світу, коли я боялася війни і трохи зневажала нашу армію - цих прищавих хлопчаків, які в неділю виходили пити пиво і чіплятися до дівчат, а коли до мене чіплялися, я завжди гордо закинувши голову - ігнорувала. Ах що ви, я ж така вся неймовірна, куди тим солдатам до мене!

Кінець світу, в якому мені завжди доводилося виправдовуватися перед росіськими друзями за нашого президента - у них розумний, а у нас - ідіот, за наш кіноматограф - у них знімають, а в нас мелють язиком, за наш менталітет...

Бо тоді я навіть не уявляла, що він такий - мій народ. Неозброєний, неагресивний, але абсолютно сміливий і ніколи не здається... Дух перемагає матерію, як сказала одна грузинсько-російська революціонерка на мітингу проти Путіна. 

Провела кілька безсонних ночей, маю напухлі лімфовузли від перевищеного в десять разів гормону стресу в крові, маю місто, наповнене жалобними свічками і квітами, але щойно подумала - воно того варте. Бо як би я інакше довідалася, що він у мене такий - мій народ. Колись після помаранчевої революції політики нас запевняли, що бути українцем - модно. Сьогодні нікого не доведеться запевняти. Бо я справді пишаюсь. Це просто щось неймовірне - серед фейків та інформаційної війни, серед олігархів та злодіїв, серед політики та політиканства, серед самогубчого фолькльору, серед безглуздого антисемітизму і русофобії, серед пам'ятників автору Червоного терору, серед розвалених заводів, поганої екології, відвертої бідності та корупції, якимось дивом народився, проріс і дозрів цей абсолютно неймовірний народ, який без зброї, співаючи гімн, іде назустріч війні...

дивитись тут:

http://www.youtube.com/watch?v=x0iuOgVLgcY


Открыть | Комментариев 38

Поствікторіанська доба


Гадаю вона почалася - доба поствікторіанська, коли наш президент більше не президент...

Думаю, по-справжньому демократія тільки сьогодні народилася... Думаю, ніхто вже не піде з майдану... Досі я ставилася байдуже до революції, а щойно приняли ці закони, мала б 5 автівок - сама організувала б колону протесту... Бо якщо хочеш, щоб людина робила щось самовіддано і вперто, незважаючи ні на що - заборони їй це...

Не знаю, де буде наш сьогоднішній президент через місяць, але знаю точно, президентом він більше не буде.


Открыть | Комментариев 80

Революція в твоїй голові


У мене всі запитують, чому я не їду на революцію. Сиджу собі у теплому просторі свого помешкання і не їду.

Я відповідаю щось таке:

- Революція в голові має відбутися, а не на майдані.

Бо я справді в це вірю. Той майдан, який кричав багато років тому "Юля!", сьогодні каже - зніміть нам Юлю Тимошенко з ялинки, бо наша ялинка - народна... Той майдан, який колись збирався на травневий парад, сьогодні знімає Леніна і кричить "Слава Україні!". Ви мені скажите, що все змінюється, змінюються політичні лідери , з'являються нові пріоритети, і це природньо, що змінюється світ, це добре, він має змінюватися і розвиватися...

Тільки от не все змінюється. Ми досі боїмося - і кого, країну жебраків, пияків та олігархів!!! - Росію. Моя подорож по Росії свого часу завершилася глибоким співчуттям та любов'ю до цього знедоленого народу. А ми їх боїмося!!!

Нещодавно я цямкала за столом, а моя племінниця каже - що від тебе хотіти, ти ж українка, українці всі свині... Ні-ні, не думайте, це дівчинка виросла у цілком патріотичній родині і дивиться фільм, перекладений російською, лише тоді, коли вже обшукала всі сайти і переконалася, що українського перекладу нема.

На фейсбуці всі поширюють чарівні статті про злого "старшого брата", тільки... Ну подумайте, руси - це ж ми, а вони лише запозичили нашу назву після того, як Хмельницький нас до них приєднав... Вони вважають себе нащадками нашої Київської Русі. Ми їх хрестили. То хто з цих двох націй старший брат?

А як "мову рятували" ті, хто вважає себе палкими патріотами!!! Ну подумайте, невже якийсь дрібний чиновник, тимчасовий чиновник, прийшов і піде, невже якийсь закон про двомовність може зруйнувати цю мову? Як мало треба вірити у свою мову, щоб її захищати від якогось дрібного чиновника, якого через п'ятдесять років не згадає ніхто. Та навіть тоді, коли її забороняли, вона вижила, а тепер, через дрібного урядового пішака - зникне?

Я не їду на Майдан, бо поки ця революція в голові не відбулася, доти в нас президенти будуть із розумовими відхиленнями та кримінальним минулим - а що, народ, який так до себе ставиться, вважатиме таких президентів цілком нормальними. Доти лідери будуть такі, що свої інтереси їм понад усе - а що, народ, який так до себе ставиться, подарує лідерам дрібні грішки у вигляді вкрадених мільйонів. З ким не буває, подумаєш...

Не те, щоб я не вболівала...

Прекрасна няня, в якій не раз герої між собою жартували про українців, які крадуть російський газ, була свого часу найрейтинговішим серіалом. Ми дивимося купу дешевого росіського ширпотребу, бездарного ширпотребу, який принижує нашу гідність, і нічого з нами не робиться...

Вони повернуться з революції додому, до свого звичного життя. Будуть і далі дивитися та слухати про те, які вони свині, як їх душить жаба - національна!... Наче англійці чи росіяни заздрити не вміють, тільки українці... Будуть споживати несвіжі продукти росіської масової культури, а також несвіжі продукти власного самознищувального фолькльору... Будуть ображати один одного в маршрутках, культивуватимуть у собі антисемітизм та свято віритимуть у корупцію, як найефективніший спосіб вирішення усіх життєвих проблем... А потім тікатимуть туди, де їм більше платять, забуватимуть те, чого їх вчили, вчитимуться прибирати, доглядати літніх людей, фасувати товар на складі, збирати оливки, і на якійсь площі Риму ці милі палкі майданні україночки відповідатимуть випадковим залицяльникам - так, я росіянка...

О ні, я не песиміст. Просто їздила колись по заводах, писала репортажі... І зауважила одну дивну особливість - на Сході вважають, що їхні заводи знищили американці, а на Заході вважають, що їхні заводи знищили москалі. Але ніхто не вважає, що вони несуть відповідальність за стан свого життя і своїх заводів. Жодна людина не взяла на себе за це відповідальність. Усі вважать, що в нас демократія - і в доброму, і в поганому значенні цього слова, однак ніхто не хоче визнати, що демократія - це влада народу.

Народ може не дивитись по телевізору те, що принижує його гідність. Народ може відмовитися купувати ті чи інші товари. Народ може відмовитися працювати на тих олігархів, які обкрадають, і займатися своїм сільським господарством чи дрібним бізнесом - купи-продай. Народ може відмовитися від корупції, навіть, якщо це не вигідно. І це можна робити щодня, не обов'язково на майдані. Народ може відмовитися купувати продукцію у тих коробках, які не переробляють - щоб не засмічувати навколишнього середовища... Хай переробляють, хай думають про це перше, ніж пускати рекламну пургу про користь своїх товарів, хай вчаться переробляти сміття, яке після тих товарів залишається... Народ може взагалі не засмічувати навколишнього середовища. Народ може, зрештою, будувати свою країну, а не інші, прибирати свою країну, навіть якщо це не так оплачувано, як поїхати на заробітки за кордон. Народ може вчитися економії та ефективно використовувати і гроші, і ресурси, а не приїхав із заробітків, погуляв, потусувався - і назад...

Тільки ця революція важча. У ній нема жодного героїзму, яким можна було б похизуватися. У ній нема драйву, "фестивального настрою", нема шансу змінити одним махом все і відразу. Це щоденна нудна праця, якої можливо ніхто й не помітить і не винагородить, тут не треба "стояти грудьми", не треба ризикувати, ніхто ніколи тебе не назве "героєм". Її ніхто не підтримає, бо жодним політикам і бізнесу вона не вигідна. Тут треба вміти відмовляти собі у слабкостях, і що найважливіше - робити це постійно, щодня, вчити цього дітей, аж доки це не увійде в звичку, не стане принципом, не стане частною національного світогляду...

Я не бачила ще жодного багатого заробітчанина. Чесно. Я не бачила ще жодної багатої країни, в якій люди самі себе щодня принижують. Я не знаю нікого, хто перетворивши своє життя на боротьбу, досягнув розквіту. Я не бачила людини, яка не бере на себе відповідальності за своє життя і при цьому живе щасливо. 


Открыть | Комментариев 86

Вбивство?


Колись, коли я вчилася в школі, у нас в понеділок був перший урок праці. Ми мали грядку під шкільним парканом, садили на тій грядці квіти, викидали сміття і от у сміттєвому баку дівчата знайшли загорнуту в поліетиленовий мішок мертву дитину. Дитина була зовсім маленька, нам потім вчителька казала, що мабуть семимісячна, чи восьмимісячна, вже не знаю. Ми викликали міліцію.

Згодом маму-дітовбивцю знайшли і судили. Кажуть, та дівчина використовувала на свій захист такий агрумент - я її вбила, але ж народила її також я...

То я що хочу сказати - маму, яка вбиває свою семимісячну чи восьмимісячну дитину, судять, а мама, яка вбиває свою одномісячну дитину, спокійно собі живе, горя не знаючи.

Поясніть мені - де логіка? Чому дитину, яка має місяць, вбивати можна цілком легально у найближчій гінекології, а дитину, яка має сім чи вісім місяців, вбивати не можна, бо це кримінальна відповідальність?


Открыть

а який ти?


дивовижно, як натхненно відстоюють своє право бути "таким, яким я є" ті, хто на запитання "а який ти?" не знають що відповісти


Открыть | Комментариев 6

Врікли


Коли чоловік зрадив мою подружку Ю., він спершу сказав:
- Всі дають, як тут встояти?
А потім подумав, що це не випрадання і пояснив ситуацію чіткіше:
- Та мені було пороблено. Коли я від неї йшов - рукави моєї куртки хтось зв'язав. Мене просто врікли. Інакше я би ніколи тебе не зрадив.


Открыть | Комментариев 23



Содержание страницы

Метки

ОБОЗ.ua