Балакуча жінка знає сутність речей

 


Про стадну жорстокість


Є одна штука, яка в мені ось вже тиждень повільно вбиває будь-яку віру у наш народ. І щодалі то більше я розумію, чому Європа не відкриває кордонів для наших громадян.

Мова йде про сирійських біженців. 

Останнім часом я багато спілкувалась із мусульманами і прийшла до думки, що вони багато в чому цивілізованіші за нас. Насамперед - освідченіші. Цього в них не забереш. Кожен чоловік, в тому числі із сіл, йде вчитися. Найчастіше на інженера. Що для нашого села велика рідкість. В наших селах не просто не вчаться, а всіляко зневажають освіту. Навіть називають часто тих "дурнів", яким закортіло вибитися в люди - "грамотний дурак".

Звісно, отримавши освіту сирієць часто повертається назад у сім'ю і працює на родинній фермі, тому що в них дуже глибокі родинні зв'язки, але повертається вже розумним.

Алкоголь - це мабуть усі знають - забороненний релігією і його не вживають взагалі. Секс до шлюбу також заборонений релігією, тож чоловіки-мусульмани роблять добровільно і з захопленням те, на що наші не зважуться навіть під загрозою вимирання роду - одружуються.

Ставлення до дітей - мабуть усі знають, що мусульмани дуже люблять і дуже дбають про своїх дітей. Взяти навіть кримських татар - вони вивезли своїх жінок у безпечний Львів, а самі повернулися в Крим боротися. Що дуже відрізняє їх від мого друга, в якого я нещодавно запитала, чи не йде він на війну, а він у відповідь запитав - чому я досі не на війні.

- Ти що, не годна снайперську рушницю підняти? - запитав цілком серйозно.

То я до чого веду. В одній із мусульманських країн війна. І біженці заполонили усю Європу. Брудні, голодні, з дітьми і так далі. Бо якими ще можуть бути біженці.

Але Україну не заполонили, бо Україна не Європа. Звісно в  нас дуже люблять говорити про європейські цінності, однак дуже слабо знають що то таке. Десь так підозрюють, що то коли гроші кладеш в банк, а геїв вважаєш вищою кастою людей. І навіть десь в глибині душі здогадуються, що європейські цінності - це добре розвинена порноіндустрія. Принаймні один журналіст із провідного телеканалу України бідкався, що в Європі вона розвинена, а в нас - ні. 

"Як мене нудить від "політкоректних" журналістів, які хочуть вичавити у мене сльозу до немитого неосвіченого бидла, яке не хоче працювати, не хоче вчити мову, не любить корінних жителів, зате хоче безкоштовних благ розвинених західних країн." - пишуть про біженців українці з європейськими цінностями.

"ці люди залишають по собі бруд, хаос, розруху і як трутні живуть за рахунок інших, вони не планують вчитися, працювати і сплачувати податки. Це кінець європейської цивілізації, мовним та культурним особливостям, про європейські народи скоро розповідатимуть як про зниклу Візантію."

"Взагалі не розумію лояльності Европи до цього людського стада... Чомусь коли я минулого року захотів злітати в Будапешт, то мені довелось 2 тижні збирати купу довідок, оригінали квитків та лист-підтвердження з готелю. А також довідку англійською з роботи що я ніякий не заробітчанин і їду просто як турит на 3 дні, і за мною залишене моє робоче місце. Я вже не кажу про чергу в консульстві та кошти, що були на все витрачені. І це після початку евроінтергації України. Це ж збіговисько немитих пускають просто так..."

Ну то що я скажу про європейські цінності. В основі європейських цінностей - гуманізм. Європейські цінності будувалися на християнських ідеях, і тому турбота про людину тут стоїть на першому місці. І тому все логічно - біженець, будинок якого розбомбили, може легше потрапити у Європу ніж лінивий турист, який від нічого робити - Нічого робити!!!! Гектари необроблених земель, напівзруйновані будинки в селах, в яких живуть  старенькі бабусі і цілі сім'ї з малими дітьми - їде покататись по Європі. Щоб потім постити фото на фейсбуку.

І цікаво, що європейці розуміють, чому вони приймають цих мігрантів, наприклад німці. Поляки і словаки розуміють це гірше. А в нашій пострадянській країні - ні, у нас цього не розуміють. У нас кричать - чому мене, білого, не беруть в Європу, а їх, смаглявих, беруть!!!!

І мені стає зрозуміло інше - якщо ця егоїстична орда ( не сірійці, а українці)  крізь відкриті кордони кинеться в Європу, то розтопче її, перетворить на ті самі розвалини, на які перетворила свою країну. Без краплі гуманізму і співчуття, без будь-якої поваги до людей іншої раси та іншої нації.

Тому кордони для нас закриті. І правильно, бо з закритими кордонами і без будь-якої війни наш народ брудними біженцями вештається по Європі шукаючи собі легкого заробітку, то що буде, якщо ці кордони відкриють? 


Открыть | Комментариев 40

Про силу коріння


Я проти імперій, бо вони - синтетичні й не справжні, бо це штучно створені нації із крові та кісток справжніх націй. І Росія, і Америка - побудовані на крові та кістках корінних народів, які вони знищили щоб створити своїй великі імперії.

Коли хтось каже, що ми продаємося Америці, я розумію, що маю справу з малорозвиненим ідіотом. Бо ми крутіші за Америку. Бо ми корінна нація. Бо на Америку, Аргентину, Бразилію та інші країни, в яких європейці виморили місцеве населення, чекає те саме, що чекає на Росію. Бо кожен корінний народ, який живе на своїй землі, одного разу захоче стати на цій землі паном. Ми корінний народ, а росіяни - штучно створений. І американці - штучно створений народ. Не існує Бразилії. Нема Аргетини. Мексика така сама фальшивка, як і Новоросія. Росії - нема. Є якути, мордвини, татари, чеченці... Є українці, які звихнулися на службі імперії. А росіян нема. Бо справжні руси жили вздовж Дніпра, і вони - ми... Ми не бачимо цих національностей. Ми думаємо - вони вимерли або асимілювались. Але вони є. Пускають коріння, народжують здорове потомство. Поки чоловіки Америки виношують у штучно вмонтованих матках майбутніх безстатевих інвалідів, жива нація народжує здорових дітей. Поки п'яний Донбас промишляв краденими шапками, співаючи оди старій протухлій імперії, здорова нація на Заході країни народжувала здорових дітей, які одного разу змогли перевернути світ догори ногами. Поки п'яна Росія святкує Кримнаш, здорові татарки народжують дітей від тверезих чоловіків, і через двадцять років ці діти змінять хід історії. Поки Кадиров поклоняється старій протухлій імперії, здорові чеченки народжують дітей, перед якими одного разу ця імперія стане на коліна.

Думаю, люди недооцінюють силу коріння, силу корінного народу. Творці Візантії, і Римської імперії, і Османської імперії, і Британської імперії, і Речі Посполитої, і всіх інших імперій цього світу - завжди недооцінювали силу коріння.  Вони створювали синтетичну націю - на релігії, тоталітаризмі чи рабовласницькій демократії. А потім, в один момент, здоровий народ змітав імперію з лиця землі. І все розвалювалось. Чи могли подумати колись німці, що цей балакучий, пейсатий народ, який вічно жив на задвірках міст, смердячий і немитий у часи свого дивного посту, коли не можна митися, одного разу створить свою державу - з найрозвиненішою у світі медициною, та ще й на тій території, де спокон віків панували мусульмани - там, де зарите їхнє коріння... Чи могли колись німці подумати, що цей смішний пейсатий народ зі всіх країн, зі всіх континентів з'їдеться на батьківщину, туди, де їхнє коріння, щоб побудувати свою державу. Народ, який віками розмовляв різними мовами менш ніж за століття заговорить рідною, масово, одночасно, вивчить цю свою єдину рідну мову, незалежно від віку та розумових здібностей... Бо вони мають коріння на своїй землі, і куди би їх не загнало життя - усі вітри нестимуть їхнє насіння на їхню землю, усі комахи на своїх животах нестимуть їхній пилок на їхню рідну землю.

У нас в селі було багато полів і пасовиськ. Це був майже жовтий степ із тонкими свічками осокорів вздовж доріг. У нас були засухи - як у степу, і пожежі в лісах і на пшеничних полях. Нам возили воду в каністрах із інших районів - на Поліссі, на батьківщині боліт та озер, бракувало води. Бо болота висушили меліораціними ровами, бо ліси, які утримували вологу - вирубали. Бо сонце випікало все, наче це було не Полісся, а степ. І перекотиполе іноді ніс вітер по дорозі, а бабуся його хрестила, казала, що то біс. Це в дитинстві. А глибоко під землею спав ліс. З нього не залишилося жодного дерева, його викорчували з коренем за п'ять років до мого народження. Його зверху полили якоюсь хімією і потім жінки з когоспу ходили вибирати мертве коріння - на дрова.

І одного разу він проріс. Густий, сосновий, справжній. Разом із маслюками, із вересом і валер'яною, із суничником і чорничником, підберезниками і груздями.

Одного разу цей ліс проріс. Нема значення, як довго його вбивали - одного разу він проріс разом із своєю флорою і фауною. Разом з ним повернулися лисиці і вовки, зайці та лісові миші. 

Позаминулої осені ми ходили з мамою в цей ліс по гриби. Сосни мого росту, і берізки мого росту, а коли різко впасти колінами в траву, то з-під ніг вискакує великий заєць, який ховався у глиці від лиса. І навколо кожної малесенької сосни - велика родина маслюків. 

Думаю, коріння недооцінюють.

Усе моє дитинство - це дорога від бабусі додому, до Львова, через Червоноград. Через шахти і терикони. Через жовто-іржаві болота із води, яку викачували із шахт, чи хтозна звідки її викачували. Навіть можна так сказати - дорога через всі відходи добувної промисловості. В дитинстві старі бабусі згадували чисті ліси навколо Червонограда, в тих лісах були оздоровчі санаторії для дітей. Але я застала лише відходи від добувної промисловості. А одного разу ті відходи почали заростати лісом. Усі вітри зносили насіння дерев на сірі та червоні гори відходів. Усі комахи на своїх крильцях носили пилок квітів у іржаві болота. І одного разу там проросло коріння лісу. Болото зацвіло осокою. Терикони - вересом. І я чомусь згадала одну стурбовану бабуську мого дитинства, яка їхала з нами в поїзді і сумно хитала головою - на початку дев'яностих:  які тут були ліси, повітря чисте, вода смачна... Он там, де вежа якоїсь шахти - було село її дитинства, в якому ріки текли з молока, береги з меду, а потім прийшла війна і з'їла її юність... Прийшла індустралізація, і з'їла її здоров'я, залишивши після себе три спинних грижі.

Якщо можна так сформулювати політичну позицію - я вірю в силу коріння. Я вірю в еколологію і землю, вірю, що ця земля завжди знайде спосіб боротися із людським насильством і відроджуватись знову і знову - зеленою, чистою, живою. Не вірю в гроші, в банки, в політиків, у геополітику, у весь той брєд, який несуть старі дядьки в костюмах, не вірю у пророцтва і економіку, але свято і повністю вірю в силу коріння. Світ ідеальний. Нема зайвих народів і зайвих націй, і кожен, хто спробує довести протилежне - приречений... Бо кожна імперія як мильна бульбашка тріскала, коли крізь неї починав проростати живий, здоровий, справжній і абсолютно унікальний корінний народ... 

Сьогодні прочитала якийсь високорозумний брєд про те, що Ангела Меркель та Путін поділили цю країну - що таке ангела меркель чи путін, якщо проросло коріння справжнього народу?

Пам'ятаєте, як відродилася Індія? Було достатньо європейських політиків, які високорозумно говорили про свої гроші, свою цивілізацію, навіть про класову боротьбу та комунізм, а в основному про свою силу. В той час Індія перетворилася на ту Індію, яку ми знаємо зараз - країну застиглого часу, батьківщину Махатми Ганді, країну, де ніхто нікуди не поспішає, де его - це зло, а бути щасливим - це добро, де успіх не вимірюється грішми, де саме слово "успіх" - пустий звук. І англійці - ті, що зверхньо дивилися на бездушну темношкіру етнічну масу, яка здатна була стати лише рабами на плантаціях, сьогодні їдуть паломниками на землю спокою та святих корів.

Мабуть це жорстока війна. Мабуть якщо я скажу, що вона справедлива, мене зацькують. І все ж - вона справедлива. Було би краще без неї. Але має змінитися релігія, бо не може християнство бути релігією війни. Мають закритися шахти і старі заводи, які вбивають рибу в морі і в Дніпрі, збруднюють воду і землю. Мають розвалитися газові контракти, якщо в нас є так багато соломи і хмизу і є так багато сучасних енергоощадливих котлів, що працюють на соломі та хмизові... Має розвалитися філософія алкоголізму, яка так гарно сформувалась в нашій країні за останнє століття братніх обіймів. Має померти світогляд агресії та ненависті до світу, який вкоренився в Донбас і в інші східні регіони. 

Коли зміниться світ, тоді закінчиться війна. Або навпаки - коли ця віна закінчиться, зміниться світ. Принаймні в нашому маленькому куточку планети.


Открыть | Комментариев 10

Каралєва


Якщо вірити дівчатам із соцмереж, то каралєви танцюють біля шеста, носять чорні капронові колготки і відбілюють волосся дешевим неякісним відбілювачем. А найбільше люблять каралєви фотографуватися в розкаряченому вигляді. Може в них ноги купи не тримаються? Такий дефект вроджений тазобедерних кісток. І дивляться з-під лоба, з такою дивною усмішкою - а я таргана з'їла, ага! Косоокість?
А дехто думає, що його груди - це закордонний паспорт. Ось що значить королівське мислення.

Добре, що в нас не монархія.


Открыть | Комментариев 14

До теми вчорашнього свята


Моя бабуся завжди казала, що свято Перемоги, це насправді свято закінчення війни. Вона дуже раділа колись у цей день. І плакала, звичайно, бо її перший чоловік не повернувся з війни. Але водночас дуже раділа, бо вона жила на хуторі у волинському лісі й усі партизани всіх армій приходили до неї забирати харчі. Вони мешкала сама із маленькою донечкою, яка досі, вже також ставши старою бабусею, вважає насильство і вбивство природньою справою. Її донечку люто бив чоловік, має у голові п'ять дірок, і вона з ним не просто жила, а ще й була по-своєму щасливою. І навіть плакала за ним коли помер.

Моя бабуся пережила продуктові, і не тільки, нальоти не одного партизанського загону.  Вона до смерті вважала, що всі партизани, незалежно від ідеології - розбійники та гвалтівники, і лише праска, якою вона озброювалася проти диких самців, її рятувала. "Це ще хто кого", - завжди відповідала люто моя бабуся на любовні зальоти військових. І вони відступали. А вже потім, коли вона стала старенькою, відступали так само її зяті і діти під натиском маленької поморщеної бабусечки, яка вміла відстоювати своє.

Один друг з Фейсбуку, молодий український поет Сергій Осока, написав з приводу цього свята пост про свої спогади. Ось уривок.

"Ви дивились коли-небудь в очі ветерана, який справді воював? Ті очі з одного боку дуже різні – сірі, зелені, карі, блакитні, з червоними прожилками, вицвілі. Ті очі у різній мірі добрі чи суворі, зворушені чи журливі, але завжди в тих очах десь зовсім недалеко відчувається стіна, за яку не ступити нікому довіку. Очі ветеранів – непроникні. думаю, що це – наслідок війни. Але не Великої Вітчизняної. Це наслідок війни зі своєю пам’яттю, у якій так ніхто й не вийшов переможцем. Тому й виросла ця стіна, що знаменує певною мірою нейтралітет – між людиною і її пам’яттю. Бо інакше мабуть ніяк і не можна".


Открыть | Комментариев 10

Ефективно воскресати


Що старшою стаю, то краще усвідомлюю сенс свята Восресіння. Адже життя людини, і щастя людини і взагалі здатність тривати у часі залежить від того, наскільки швидко та ефективно ти воскресаєш. Тебе вбивають, а ти воскресаєш, знову і знову воскресаєш, навіть тоді, коли, здавалось би, вже не воскреснути, навіть тоді, коли здавалось би, жодного шансу. Коли все відмерло. Кожна емоція, кожна жива мрія. Навіть коли жодного живого місця в душі - мусиш воскреснути

І не просто треба воскреснути, а ще й простити. Зрозуміти. Відпустити, бо якщо не відпустиш болю, то він тебе з'їсть. Випотрошить.

Чому нема психологічних тренінгів із ефективного воскресання?


Открыть | Комментариев 11

Яблука падають в небо



Всі хочуть, щоб їх цінували. Усі хочуть чесності, відданості, вірності, любові і щоб їх цінували. Пройшлася сторінками своїх суперниць і своїх давніх залицяльників у соцмережах, і кожен поширює ті самі посилання - дружу з тими, хто цінує, люблю тих, хто любить і так далі... Хочуть придбати квиток у країну абсолютного щастя, туди не не брешуть і де все взаємно. Хочуть вічного позитиву і вічної молості. Фаїна Раневська завоювала безмежну популярність жіночої аудиторії, її цитують, цитують, цитують... Просто якесь джерело мудрості. І забувають одне - це була стара самотня жінка, яка доживала віку з приблудною собакою. Вона навіть не стала легендою кіно, не зіграла жодної ролі, що запам'яталася б дотепер... 

Моя подруга Флорісьєнта підсіла якось на Вадима Зеланда. Його наука про те, що не варто потрапляти в маятники так  глибоко засіла їй в душу, що з нею останні два чи три роки навіть ні про що домовитися не можна - вона в останній момент, щоб продемонструвати свою незалежність, робить все навпаки. У вільний час вона зазвичай швендяє по кафешках, вважаючи, що якщо вона правильно налаштується на правильну хвилю, то щастя саме до неї прийде в руки. Ми все більше віддаяємося одна від одної. В неї свої інтереси - несподіване щастя, яке її спіткає і що дають їсти у закладах громадського харчування. У мене свої. Вона каже, що я старію і що це депресія, коли людина припиняє цікавитися меню місцевих ресторанчиків.

Нещодавно прочитала Ошо "Близькість". Якась суміш Лао Дзи, Далай Лами і Євангелія, гостро приправлена новітніми тенденціями, такими, як живи вже, одним моментом, не стримуй свою сексуальність, знову ж таки вже. І буде тобі щастя, як завжди - нізвідки. Тільки якщо Далай Лама говорить про дисципліну думок і про самовдосконалення, то в Ошо, як в рекламі - будь собою... Гніваєшся - гнівайся, не стримуйся, хочеш - бери...

Відразу пригадую одну історію. Колись я працювала спостерігачем на виборах у психлікарні. Ми ходили зі скринькою по палатах зі складними пацієнтами. В тому числі заходили до кримінальників, яких відправили на медекспертизу. Голосувати увійшла цілком задоволена собою жіночка, усміхаючись на всі свої щербаті золоті зуби, сказала: "Я думаю, всьо буде файно", а значить - позитивно настроєна жіночка, яка живе одним моментом і вміє бути щасливою у будь-якій ситуації. Потім мені розповіли, що вона вбила свого чоловіка і дітей, бо смітили на кухні. Нормально. Не стримувала гніву.

Одна з книжок Зеланда називається "Яблука падають в небо". Мабуть це дивіз усієї сьогоднішньої популярної філософії. Хіба що можна додати, що ростуть без коріння, без яблунь, силою мрій.


Открыть | Комментариев 13



Содержание страницы

Метки

ОБОЗ.ua