Балакуча жінка знає сутність речей

 


Настроение : меланхолійний    

Світ, який ми намагаємось зберегти


Надворі осінь.  Пахне яблуками - на балконі у мене стоїть два ящики. В одному м'які й побиті, щоб відразу з'їсти, в іншому тверді, які ще трохи полежать.

Чевоне яблуко лежить порізане шматочками на тарілці й помазане медом, а поруч парує горнятко чаю, який називається "Бризки шампанського". Там пелюстки різних квітів, шматочки полуниці, суміш різних сортів чаю. Смачно. Це мій затишний суботній вечір.

Суботні вечори такі дівчата як я мали б проводити зовсім інакше. І всі думаю, що я їх проводжу зовсім інакше. Один мій друг, який насправді не друг, а колишній жених - він вважав, що у нас були стосунки десять років, хоча ні разу не покликав на побачення й не поцілував - сказав:

- Твоє життя це "Санта-Барбара". Може час зупинитися?

Інша подруга, яка насправді не подруга, а колишня однокурсниця, поспішаючи від коханця додому, готувати борщ чоловікові, осудливо окинула моє жалюгідно тонке сорокакілограмове тіло й сказала:

- Доки ти будеш стрибати як горобець? У твоєму віці час зупинитися.

І зовсім ніхто не вірить, що мої суботні вечори минають на одинці з котом, а останнє побачення, на яке я ходила, було в травні. Що так вводить в оману людей - помада? вага? сукні? чи просто неможливо повірити, що хтось добровільно відмовляється від реального життя заради ілюзії.

Заради ілюзії ідеального життя.

Завжди були виправдання, коли нічого не виходило. Батьки, які виховали мене недостатньо добре. Друзі, які від заздрощів або просто від дурості ставили випадкову підніжку і я падала саме тоді, коли менше за все цього сподівалась. Погода несприятливо закривала вдома. Хлопці недостатньо ввічливі та виховані, щоб з ними зустрічатися. Відсутність стартового капіталу, бо якби він був, я би почала власний бізнес, або хоч машину купила. Відсутність часу, бо якби він був, я би написала зо три бестселлери і малювала б картини.

А тепер - жодного виправдання. У мене навіть права вже є, і я всю весну вчилася водити. І навіть закінчила багато різних бізнес курсівю. І хлопець був цілком ввічливим, відвіз в один з найдорожчих ресторанів. І мама живе окремо. І подруг маже не залишилось - вони розбрелися у свої ліси, рятуючись від власних вовків і дбаючи про власне потомство. І часу повно, і книжка недописана вже три роки...

Чому я тут? Чорне піаніно мого дитинства тепер виконує функцію книжкової полиці - я не грала на ньому відколи закінчила школу. Воно хронічно потребує настройщика і нового власника. Поруч на моєму робочому столі стоїть принтер, який не прцює з 2013, коли я остаточно викинула старий комп'ютер - до ноутбука чи планшета його просто нема чим під'єднати, бо велетенська розетка не залізе в жоден отвір. І щороку я собі обіцяю купити новий принтер. І просто зараз я готова йти купувати новий принтер. Однак не йду. Мама дзвонить і нагадує:

- Купи нарешті новий принтер, як це так, що не можна нічого роздрукувати вдома!

І все ж він стоїть. Забирає місце. Заважає. Великий, колись крутий, зі сканером та ксероксом. 

У мене досі є домашній телефон і я за нього платила дотепер, хоча взагалі ним не користуюся. Взагалі. Навіть яби я хотіла комусь подзвонити - я не маю кому, бо всі давно відмовились від домашніх телефонів. Цього місяця зі скрипом незмазаних петель в дверях я погодилась на мамині вмовляння більше не платити за телефон. Пройде ще два роки й можливо я зніму цей телефон зі стіни.  Мама вже шість років не працює, а в мене в автоматичному наборі цього телефону є її робочий номер. І номер подруги, яка вже дев'ять років не живе у Львові.

Нещодавно я дев'ятий раз перечитала "Війну і мир". Одна з моїх улюблених книжок.  Стоїть у першому ряду на полиці з російською літературою. Хоча зараз я читаю Томаса Вулфа "Поглянь на дім свій, ангеле" і десь надочитана лежить Гра престолів перший том, і навіть непочата, недавно куплена, зовсім свіжа книжка англійською Скота Фіцжеральда "Ніжність це ніч".

Раніше я казала собі, що щаслива - з котом, з чаєм, біля монітора комп'ютера, маючи в запасі кілька гарних книжок і кілька початих цікавих серіалів. І мабуть так воно і є. Частково. Тільки це щастя не сучасне. Воно з минулого або з майбутнього.

Колись, в одному маленькому світі, кілька юних дівчаток, що дивилися "Секс і місто", шукали любовних пригод, а оскільки їм було панічно страшно зазнавати цих пригод в реальності - вигадували їх на кухнях квартир з облупленими шпалерами, старими хоолодильниками і шелепучими рудими тарганами, які вилазили в темряві і повзали по кухонних шафках, тож доводилося все, навіть хліб, ховати у холодильник.

У дівчаток були тати і мами, які їх любили та забезпечували їм безбідну юність, давали гроші на туфлі - а в ті часи всі туфлі справді були дорогими, епоха супрмаркетів з суперрозпродажами ще була попереду, і дорогі туфлі міряли на картоні на ринках, а в крамницях продавалися лише дорогі похмурі речі для шестидесятилітніх.

У дівчаток були закохані в них хлопці та хлопці, в яких закохувалися дівчатка, і це майже ніколи не співпадало. Дівчата любили їздити у ресторани з дорослими старшими чоловіками, любили прийняти дорогий подарунок і їм зовсім не вичстачало розуму переспати з цим дорослим чоловіком, однак вони були достатньо розумними, щоб вигадати цей неймовірний секс, хоча секс в ті часи був зовсім не неймовірним, а безглуздим експериментом, який залишав по собі похмілля та відчуття провини.

Дівчатка томами ковтали книжки, затято прогулюючи пари на одинці з Фаулзом, Достоєвським, Деніелом Кізом. Меккою був книжковий форум у вересні і дівчатка регулярно здійснювали паломництво на його презентації та зустрічі з письменниками, готові були стояти годинами, слухаючи вірші Забужко або зовсім галицькі затишні еротічні історії Юрія Винничука. Дівчатка любили фільми Кустуріци та ніжні молодіжні мелодрами - в ті часи в молодіжних мелодрамах було більше кохання аніж "сексу по дружбі". Дівчатка дивилися фільм "Амелі". Їхні релігійні батьки водили їх сповідатися щоразу перед Паскою та Різдвом, однак це ніяк не заважало дівчаткам відвідувати крішнаїтів, займатися медитацією, вважати себе атеїстками і при цьому... буддистками...

Це був зовсім інший світ - світ сліпих надій, запізнілого дитинства, яке здавалося не закінчиться ніколи - воно продовжувало брати гору над реальністю у вісімнадцять, і в двадцять, і в двадцять п'ять.

А потім - обірвалось. Цінності, які так гарно сформувались у їхніх головах під впливом Керрі Бредшоу та її трьох сексуально розкутих подруг, раптом збанкрутували. 

Дічатка виросли. Більше того - навколо почали підростати діти їхніх друзів, і більше ніхто не казав дітям:

- Дивися, ця дівчинка прочитає тобі казку.

Тепер це звучало так:

- Дивися, ця тьотя прочитає тобі казку.

А в тьоті кофта з жабками і шапка з вушками.

Мабуть щось схоже відчували люди, які зробили свог часу грошовий вклад у МММ. Ілюзія щастя була така прекрасна. а банкуртство цінностей було незаперечним і болючим і кожен долав його по своєму. Хтось подався у науку, хтось вийшов заміж за першого зустрічного,  хтось намагався подолати порожнечу в собі за допомогою алкоголю та дискотек.

Хтось створив вигаданий світ.

Мій світ забальзамований стоїть багато років навколо мене. Я до нього не торкаюсь - зітлілі пергаменти можуть розвалитися від одного дотику. Хоча здається вже розвалилися, і я просто вдаю, що вони все ще є. 

Коли мені було 25 помер мій тато і це стало першим ударом під дих. Я думала таке відбувається з іншими, а в моєму світі такого не буває, просто не може бути. Але далі було складніше. Дружба, яку обожествляли любимі серіали, виявилася ілюзією. Подруги не підтримують у важкий час - вони користуються твоєю популярністю та радістю, коли ти можеш їм це дати, і йдуть будувати власне щастя, коли твоя радість гасне, а популярність зникає. Одна за одною зникали подруги - начого не пояснюючи, не виправдовуючись. Виявилося - кожен має своє життя. Своє власне. І не хоче його обговорювати публічно зі всіма, і більше ніхто не хоче пити каву в кафешках, бо краще заощадити гроші на машину і приготувати каву та сніданок вдома. А любов виявилась однією з ілюзій, одією із серій "Секс і місто". Та на відміну від героїнь цього серіалу, які можуть ставитися до стосунків як чоловіки, я була справжньою жінкою і не могла сприймати нічого без емоцій. Я не була Керрі Бредшоу, я була дружиною декабриста, готовою піти за коханим на Сибір, а він хотів Керрі Бредшоу, яка знайде на другий день йому заміну і напише про це колонку в газеті.

І я раптом зрозуміла про що насправді серіал "Секс і місто" - про самотність жінок, які перебувають у вічному пошуку, шукають щось, самі не знають що, і зазнають неминучих розчарувань, не знаходячи бажаного.

Все що мені залишилося - забальзамований кольоровий світ книжок і спогадів, до якого я потрохи додавала щось нове, будуючи з нуля нові мрії та ідеї на заміну тим, які свого часу збанкрутували. І постав новий світ, з того що було, з того, що я знала і відчувала, майже досконалий.

Мабуть я боюся його покинути і піти на зустріч реальності. Мабуть страх жити чимось схожий на страх водити машину. Страх  нести відповідальність за своє життя та життя тих, кого я зустріну на своєму шляху, страх щось змінити і зруйнувати світ, у якому я жила досі. 

Але найважливіший страх - страх, що життя виявиться не таким ідеальним, як той світ, який я побудувала в уяві. Світ, який виріс з книжок та ідей старих та юних ідеалістів, який будувався роками, підвалина за підвалиною, кольоровий і цікавий. Страх, що цей світ, у якому мені так комфортно і затишно, ровалиться, щойно я впущу в нього когось чужого.

Або вийду сама на зустріч чомусь чужому.

Ілюстрації Сью Блеквелл


Открыть | Комментариев 6



Содержание страницы

Метки

ОБОЗ.ua